100 фактів про мене: 25 зі 100

  1. Мене звати Юля, я і це моє найулюбленіше жіноче ім’я. Так що батьки молодці, вгодили мені з самого народження!
  2. Я народилася 8 березня, і цей факт усім завжди дає привід для розмов, припущень і жартів. Мабуть, тому, я ніколи не приховую ні дати народження, ні свій вік.
  3. Вік я не дуже відчуваю, ніколи не розумію, коли кажуть, що хтось молодо виглядає, чи не «за віком», бо не розумію, як треба виглядати «за віком».
  4. Взагалі у мене з часом свої особливі стосунки. Мабуть, тому я стала істориком.
  5. Історик – це не перша моя освіта. За своєю першою освітою я перекладач (англійська і німецька мови). Саме тому, що у мене багато чого було ще до історії, я можу багато того, що «просто» історики не можуть!
  6. Набільше в житті я люблю вчитися. Я можу читати, писати, щось вивчати просто безкінечно! Пізнавати щось нове у собі, в інших, і у світі – це те в чому я бачу сенс життя.
  7. До своїх 28 років я була переконаною child-free. Діти і я – це були якись взаємовиключені поняття. Та потім все змінилося. Якось я проснулася з відчуттям абсолютного щастя і захотіла поділитися найкращим – життям! В результаті у мене є найпрекрасніша донечка в світі – моя Вероніка! Я досі переконана, що усі діти мають народжуватися від такої любові і ейфорії від життя. Виходить прекрасний продукт, перевірено!
  8. З моїм чоловіком ми познайомилися, коли мені ще не було 20 років. І це було кохання з першого погляду.
  9. Якось я кинула Німеччину і примчала таємно від батьків і усіх-усіх до коханого. Вся історія закінчилася ЗАГСом.
  10. Розписувалися ми без гостей. Лише я і Т. (і мій тато, який домовлявся, щоб все вийшло так швидко). Авантюра почалася з кухні, де ми собі мирно їли млинці, а тато сказав, що може домовитися і нас розпишуть вже сьогодні. І ми в один голос сказали: чому б і ні?! В цей день був мамин День народження.
  11. Зате через місяць після штампу у наших паспортах у нас було величезне весілля, на якому гуляла вся родина (і це ми говорили, що у нашому житті ніколи не буде весілль!) Це була чудова авантюра, яку хочеться ще раз повторити.
  12. У свої 25 я кинула «прекрасну» на думку усіх навколишніх роботу у Києві (яка насправді прекрасно оплачувалася, та від якої я не отримувала морального задоволення) і поїхала вчитися в Німеччину, розпочавши зовсім іншу історію свого життя – з іншою освітою, іншою професією, і, як потім вияснилося, з величезними наслідками зі зміною країни проживання, вивченням нової мови і здобуттям, по суті, іншої професії.
  13. Після школи я хотіла вступити в Могилянку, бо думала, що лише там можуть добре навчити, і лише там тусуються цікаві люди. В Могилянку я не вступила, зате вступила в універ у нас у Рівному, де зустріла трьох своїх найкращих подруг. Невступ до Могилянки був того вартий!
  14. Тепер ми усі живемо у різних країнах. Бачимося дуже рідко. Але коли бачимося, то здається, що ми ніколи не роздучалися, і зустрічалися лише вчора. На 20-річчя своєї зустрічі ми плануємо зібратися десь на Мальдівах і відсвяткувати, як слід!
  15. Хоча я не вступила в Могилянку, майже усі друзі, яких я зустріла після свого універу – були з Могилянки. Чомусь усі також переконані, що я там вчилася. Життя все ставить на місця, навіть якщо і в уяві🙂
  16. У свій вільний час я люблю поперекладати. У мене є папка з купою перекладів фрагментів усілякої літератури, яку я читаю. Можливо, колись з цього щось і вийде (якщо я коли-небудь щось перекладу до кінця або щось нарешті запропоную якомусь видавцеві).
  17. Так як я постійно щось пишу, то у мене точно так само як і з перекладами, є папка понаписуваних «романів, повістей, віршів». З них доведено до пуття (майже:) лише одну книжку для дітей. Знову ж таки, може, з цього щось і вийде, якщо я коли-небудь щось допишу до кінця або щось нарешті запропоную якомусь видавцеві.
  18. Зате все що стосується моїх робочих академічних текстів, я завжди все доводжу до логічного завершення і публікацій. Так що я не прокастинатор, хіба що трішечки:)
  19. У своєму житті я перепробувала багато професій, я працювала на багатьох роботах. Я була перекледачем, учителем, нянею, персональним асистентом у великого боса, навіть вела передвиборчу пр-кампанію, та найбільше мені подобається займатися наукою! Університет – це особливий світ, у якому я дихаю на повні груди!
  20. Коли мені було 26, померла моя мама. Я ще два роки після цього, коли люди, які не знали, що її вже нема, питали у мене, як вона, відповідала, що все нормально…. Найбільше я шкодую, що вони ніколи не побачаться з Веронікою.
  21. У свої 20 років я чітко зрозуміла своє відношення до Бога і релігії і перестала ходити в церкву, якщо там іде служба.
  22. Найцінніше в житті – це люди. Людські відносити і стосунки у мене завжди на першому місці. Коли я розумію, що хтось зраджує нашими стосунками заради якихось плюшок, посад, і т.д. – нам одразу стає не по дорозі і того рівня відносин і довіри, які були до цього, не буде ніколи. Я вдячна життю, що поки таких зрад було небагато.
  23. Найбільше в людях я ціную щирість.
  24. Кілька разів я ночувала на вулиці. З різних причин: раз не було грошей на готель. Інший раз, бо ми втікала від бандитів і боялися заходити в якийсь готель, бо нам здавалося, що навколо мафія. Один раз це було в Іспанії, а інший – у Греції.
  25. Мені щастить на добрих людей. У своїх подорожах і взагалі по життю я зустрічаю багато незнайомців, які мені просто так допомагають. Після того, як не стало мами, я думаю, що цих людей посилає вона.
Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s